Український Майстер стiмпанка і гномів, Dwalin Forkbeard, своєю новою cаморобкою розриває всі шаблони історичної тематики. Дуже тривалий час він виношував ідею створення роботи, яка б у всій красі показала світові красу Української культури. І ось це сталося!
На одній маленькiй сценці вмістилося так багато всього того, що характеризує історичний період XV-XIX століть українського життя. Як для середньовіччя знаковими є замки і поселення, так для України цими символами завжди були Козацька січ і українське Село. Але частіше сільські поселення були невеликими і іменувалися Хуторами. В роботі зображена класична сцена повернення Чумакiв на Хутір.
Хутiр – невелике сiльске поселення в Східній Європі (Україна, південь Російської імперії), широко поширене в період козацтва.
Чумак – це унікальний клас купців у Східній Європі. А сіль була найпопулярнішим товаром, яким вони торгували.
За словами автора, кілька років тому він мріяв про величезний стенд, щоб показати середньовічне українське село, але поки зміг побудувати тільки цю маленьку віньєтку. Середньовічне життя українців у нього завжди асоціюється з журавлями, цими милими хлопцями з волами і з глиняними хатинами. Незважаючи на те, що цей період історії не був простим, Dwalin Forkbeard використав яскраві кольори, щоб передати атмосферу світла і сонця в житті селян.
У кожному MOC я намагаюсь додати родзинку, наприклад, унікальну техніку або просто цікаву ідею. Тому, тут я спробував поєднати різні ділянки місцевості під різними кутами, щоб створити якийсь пагорб. Я думаю, що це додає також трохи мультяшної атмосфери в це творіння
Хоча у козацтвi для пересування використовували коней, чумаки ж відправлялися в дуже тривалі подорожі на витривалих волах. Їхній шлях простягався до моря за сіллю, а орієнтувалися вони за зірками, а саме – по “Чумацькому шляху”.
У сценці, чумаки в’їжджають на Хутір, де їх зустрічає хуторянин з косою, і його улюблена дружина. Приголомшлива техніка реалізує горбисту, затишну місцевість, на якій розташувалися всі атрибути хуторського селянського життя – це і огорожа з лози, яка зветься “тин” і на якій сохне український глиняний посуд – глечики. Поруч розташувався колодязь, який називається “журавель”, і українська національна глиняна хата під солом’яною стріхою. “На подвiррi” колоситься пшениця, розкинулися грядки з пишними гарбузами, пасуться кури і можна навіть розгледiти стилізовані українські вулики.
Можливо, використання брiка з боковим отвором для імітації трави це випадковість, але сприймається cаме як маленька мишача норка. Адже судячи з того, що селянин зібрався косити пшеницю – вона вже дозріла, а польові мишки так люблять зернові.